Літературний Портрет. Експозиційний і психологічний. Від багатослівя до

19.02.2017

ПОРТРЕТ ЛІТЕРАТУРНОГО ПЕРСОНАЖА

Літературний персонаж – узагальнення і в той же час конкретна особистість. Він вільно рухається в художньому світі твору і внутрішньо соприроден йому. Створити образ персонажа – значить не тільки наділити його рисами характеру і повідомити йому певний лад думок і почуттів, але і змусити читача зацікавитися його долею й навколишньою його обстановкою.

Портрет персонажа – опис його зовнішності: обличчя, фігури, одягу. З ним тісно пов’язане зображення видимих властивостей поведінки: жестів, міміки, ходи, манери триматися.

Наочне уявлення про персонажа читач отримує з опису його думок, почуттів, вчинків, мовної характеристики, так що портретне опис може бути відсутньою. Головний інтерес до людини в літературі зосереджений не на його зовнішній вигляд, а на особливості його внутрішнього світу. Але в тих творах, де портрет присутній, він стає одним із важливих засобів створення образу персонажа.

Зовнішність людини може багато що сказати про нього – про його вік, національність, соціальний стан, смаки, звички, навіть про властивості темпераменту і характеру. Одні риси – природні; інші характеризують його як соціальне явище (одяг та спосіб її носити, манера триматися, говорити). Треті – вираз обличчя, особливо очей, міміка, жести, пози – свідчать про пережитих почуттів. Але обличчя, фігура, жести можуть не тільки «говорити», але і «приховувати», або просто не означати нічого, крім самих себе.

Місце і роль портрета в творі, як і прийоми його створення, різняться в залежності від роду, жанру літератури. Предметна зображальність у творі епічного роду більшою мірою, ніж в ліриці, заснована на властивостях самих зображуваних явищ. Риси зовнішності і спосіб поведінки персонажа пов’язані з його характером, а також з особливостями «внутрішнього світу» твори з властивою для нього специфікою просторово-часових оцінок.

Художній літературі на протязі багатьох століть було властиво зображення персонажів за певними канонами і зразкам. Загальне в значній мірі переважала над індивідуальним аж до кінця 18 століття. Еволюцію зображальності в літературі можна визначити як поступовий перехід від абстрактного до конкретного, чуттєво-достовірного і неповторному.

Зароджувався реалізм з характерним для нього розширенням сфери життєдіяльності персонажів, ускладненням їх внутрішнього світу зажадав нових способів опису їх зовнішності.

У літературі 19 століття можна виділити два основних види портрета: він тяжіє до статичності експозиційний портрет і динамічний. переходить у пластику діяння.

Експозиційний портрет заснований на подробнейшем перерахування деталей обличчя, фігури, одягу, окремих жестів та інших прикмет зовнішності. Так описувалися персонажі у представників «натуральної школи» 1840-х років – дрібні чиновники, міщани, купці, візники та ін які стали вивчатися як соціальні типи. Все у них повинно було видавати приналежність до тієї або іншої соціальної групи. Такий портрет зіграв важливу роль для набираючого силу реалізму.

Більш складна модифікація експозиційного портрета – психологічний портрет, де переважають риси зовнішності, які свідчать про властивості характеру і внутрішнього світу.

У літературі середини 19 століття міцне місце зайняв розгорнутий експозиційний портрет, у якому опис зовнішності переходить у соціально-психологічну характеристику і сусідить з фактами біографії героя, про що свідчить творчість Тургенєва, Гончарова та ін

Інший тип реалістичного портрета — в творчості Л. Толстого, Достоєвського, Чехова, де індивідуально-неповторне в героях помітно переважає над соціально-типовим і де важлива їх залученість у динамічний процес життя. Докладний перелік рис зовнішності поступається місце стислою, виразною деталі, що виникає по ходу розповіді.

Таким чином, загальну еволюцію портрета в літературі можна визначити як поступове звільнення його від нормативної заданості, рух до безпосереднього самопроявлению й живого контакту з життям.

Цього звільнення супроводжує перехід від багатослів’я до стислості, від перерахування деталей статичною фігури до експресії окремих виразних деталей, фіксації душевних станів, пов’язаних з конкретної одиничної ситуацією. Від умовного портрета класицизму, через портрет-характеристику – до портрета як засобу проникнення у світ почуттів і свідомості неповторної особистості.

Короткий опис статті: портрет людини

Джерело: літературний Портрет. Експозиційний і психологічний. Від багатослів’я до стислості, від умовного портрета — до світу свідомості

Також ви можете прочитати